Видатний уродженець Глухова

26 января 2011 За матеріалами Лариси Реви ("Народна трибуна") (3458 | 2 комментария )

В когорті видатних українських культурних і громадських діячів 20 ст. почесне місце посідає Євген Дометійович Онацький, який народився 1894 року в Глухові, навчався в Кам’янець-Подільській гімназії, а вищу освіту здобув на історико — філологічному факультеті Київського університету св. Володимира. Там він прилучився до активної політичної діяльності, ставши членом нелегального студентського гуртка, Ради університетської громади та членом головної студентської ради вищих шкіл Києва. У квітні 1917 р. Є. Д. Онацький взяв активну участь у подіях 1917 року, і вже у квітні обійняв посаду секретаря Української Центральної Ради від Чернігівщини. В 1919 р його включили до складу української делегації, направленої до Парижу на мирну конференцію, але він так туди й не потрапив, залишившись у Швейцарії, а згодом переїхавши до Риму, де став керівником прес-бюро в дипломатичному представництві УНР, та видавцем часопису «La voce del Ukraina», де порушувалися актуальні питання українського та міжнародного життя. Вже будучи на вигнанні, 1921 року, дізнався про смерть батька — Дометія Григоровича, який, до речі, свого часу викладав у Глухівському учительському інституті.

Упродовж 1927-1943 pp. Є. Д. Онацький очолював Українську громаду в Римі, беручи участь в асоціації закордонної преси цієї країни, а з1931 р. будучи ще й кореспондентом заокеанських україномовних періодичних видань: «Свободи» зі США та канадського «Нового шляху». Він співпрацював з італійськими ученими та літераторами, викладав українську мову і літературу у Вищому Східному інституті в Неаполі (1936-1940 рр.), Римському університеті (1940- 1943 рр.), підготував до друку «Українську теоретично — практичну граматику для італійців» (1937 р.) та «Словник українсько-італійський» (1941 р.). Під час Другої світової війни, 1943 року, за політичну діяльність його заарештовано гестапівцями й кинуто до італійської в’язниці «Реджина Челі», а потім переведено до німецького концтабору.

Повернувшись до Італії після розгрому фашизму, в 1945 р., Є. Д. Онацький пише спомини про ув’язнення — «У Вавилонському полоні», які було видано через чотири роки в Аргентині, куди він виїхав 1947 року. Паралельно він працював над «Енциклопедією українських символів, вірувань і звичаїв». В Аргентині його, як видатного громадського діяча обрано головою Української центральної репрезентації в Аргентині, головою її Головної Ради. Як пізніше згадував Онацький: «Розпочався новий період життя й праці. Яке щастя для емігранта, коли він, опинившись на чужій землі, знаходить відразу своїх земляків і бодай частину своєї духової Батьківщини!» Він редагував часописи «Наш клич», «Дзвін», альманах — календар «Відродження», де опублікував також низку статей і розвідок на історичні, мовознавчі та літературознавчі теми. Але головним у його діяльності в цей період стало створення «Української малої енциклопедії» — УМЕ (1957-1967 рр.). До цього додалася і цикл спогадів — «У вічному місті», студії з історії та культури України, основ суспільного ладу тощо, серія нарисів про видатних діячів України та Європи «Портрети в профіль» (1965 р.).

Помер Є. Д. Онацький в Аргентині 27 жовтня 1979 р. Всю свою багатогранну діяльність він підпорядкував служінню Україні.

Серед творчої спадщини ученого особливе місце займає реферат про творчість Лесі Українки, що зберігається в Інституті рукопису НБУВ в «Архіві Є. Д. Онацького»

Категории:

Пост написан:

2 комментария

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *