Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Родовід Нарбутів це кращі сторінки історії Глухівщини

 (Просмотров6062 | Комментариев1) Версия для печати
Автор:  

Останнім часом з друку вийшло кілька важливих історичних праць, де згадується графік Григорій Нарбут та інші культурні діячі нашого краю, що значно розширює науковий горизонт по вивченню їхньої духовної спадщини.



Рід Нарбутів починається на рубежі 15 – 16 століть

Відомий український історик Михайло Грушевський в праці “Серія: історичні студії та розвідки” (том 5) зазначив – Нарбут Микола Войцехович (помер 1555 р.) – господарський маршалок (1546-1553) підляський воєвода (1551-1555) як мозирський староста згадується у 1542 році “.

Також на с. 546 згадується Нарбут Теодор (Федір) (1734-1864) – військовий інженер, археолог, історик Литви. При цьому слід згадати що це видатна особа. Він написав 9-томну історію Литви, видав літопис Биховця.

Хроніка Биховця – це цінна історична пам’ятка історіографії, літератури та культурної спадщини українського, білоруського та литовського народів. Оригінал не зберігся, але він дійшов в інших списках. М. Грушевський повідомляв: “Окрім другої литовсько-руської літописі виданої Т. Нарбутом… тепер відомо що найменше п’ять кодексів тієї літописі і раз по раз з’являються про більшій часті – на жаль невиразні і недокладні. Найдавніша русько-литовська літописі”.

Кодекс Аврамики писаний 1495 р. “повеленієм господіна на єпископа смоленського Іосифа”. Як бачимо авторство літопису невідоме. Цей документ був власністю Олександра Биховця. З історичних документів відомо, що предок Іван Биховець був вихідцем з Правобережної України, писар військової канцелярії, довірена особа гетьманів Многогрішного та Самойловича. За їхнім дорученням кілька разів їздив до Москви. Іван Биховець високоосвічена особа, на яку посилається Величко у зв’язку діаріуша (щоденника) Зорки.

З великою впевненістю можна сказати, що Іван Биховець та його потомки мешкали на Глухівщині, про що свідчать документи і топоніміка, — розповідав мені відомий історик з Батурина Володимир Задко, на жаль нині покійний.

9 травня 1677 року гетьман Іван Самойлович видав наказ воронезькому сотнику Саві Григоровичу звільнити Івана Биховця від стягнення військової частки з побудованого власним коштом млина на річці Єсмані. Цікаво, що топоніміка зафіксувала в іменах урочище Биховщина, де коли між селом Береза і Глуховом був хутір Бишов.

Ймовірно, що Федір Нарбут збираючи матеріал для написання історії Литви не один раз відвідував Олександра Биховця інакше чим можна пояснити що літопис Биховця опинився у руках Нарбута. Моя думка така: що три видатні особи підляшський воєвода, литовський історик, український графік є гілки однієї крони Нарбутівського древороду поглиблені своїми коренями в 16 століття.



Нарбути переїхали на Глухівщину з Литви

Під час визвольної війни 1648 — 1654 років козацько-повстанське військо поголовно без розбору, не дивлячись на соціальний стан знищувало польських людей. Подібні жорстокі варварські акції відбувалися на Глухівщині. Польський люд який не встиг втекти до Польщі вимушені були шукати порятунку в Росії.

Так засновник села Кучерівки шляхтич Гаврило Яслековський зі своїми слугами перейшов кордон Росії. В грудні 1650 року севські воєводи Леонтьєв і Кірілов доповідали в Посольський Приказ: “Да ноября ж, государь, в 29 день приехали в Севск ис польской ж стороны Новгорода Северского подстолей Кашпер Ростопчин, да городка Глухова урядник Гаврило Яслекоский а с ним 7 человек челядников. А в расспросе, государь, сказали: в польской де государь, стороне во всех городеях урядников почали побивать казаки, и они от того бегут в литовскую столицу”.



Старшина того часу була неграмотна (!?)

Гетьман Богдан Хмельницький і його послідовники вбачали, що прийшовши до влади неписьменна козацька старшина не в спромозі виконувати адміністративно державні функції, а також реформувати Запорізьке військо по Європейському зразку.

Документи свідчать, що генеральний осавул Матвій Гвінтовка, ніжинський полковник Пилип Уманець, а з ними 18 полкових сотників внаслідок безграмотності не в спромозі поставити свої підписи під Глухівськими статтями, а замість них “приложив руку писар того полку Павло Михайлов”.

Розбудовуючи українську державу Б. Хмельницький прийняв рішення на перших порах залучувати на службу збіднілу, освічену польську шляхту надаючи пільги прирівнюючи її до козацько-старшинського стану. З царських грамот і гетьманських універсалів відомо, що певна частина польської шляхти, яка вступила до козацького війська отримала старі і нові помістя, займала державні посади, користувалася правом дворянина. Так шляхтичу Гаврилу Яслековському було повернуте село Кучерівка, а православному шляхтичу надано село Щебри.

Можна вважати, що Нарбути прийнявши православну віру вступили до козацького війська, назавжди поєднали свою долю з Україною, продовжували мешкати в своїх помістях на Глухівщині, але пам’ятаючи своє литовське коріння.

Напевно, тому Федір Нарбут створив цінну історичну пам’ятку 9-томну історію Литви. Малоросійський гербовник Чернігівської губернії налічує 132 дворян польського походження, які мали власні свої польські герби.



На початку 17 століття наш край щедро заселяється переселенцями

Володиимир Петрович залишив по собі велику спадщину історичного матеріалу. Він був гарним дослідником топонімічного походження кожного населеного пункту нашого краю. Російський академік Грот писав: “Топографические названия никогда не бывают случайными и лишены значения».

Історичні документи розповідають, що землі регіону в 16 столітті належали Новгород-Сіверському Спаському монастирю. 1552 рік цар Іван Грозний своєю грамотою ствердив ці володіння раніше наданим великим князем Васілієм Івановичем. Землі Спаського монастиря простиралися на південь до річки Сейм, а на схід до Рильська. В царській грамоті 1552 року зазначено, що ця місцевість була майже пустинна, тут господарювали Гірінські пасічники розводячи бджіл і збирали мед.
Після заключення в 1613 році Деулінського перемир’я Чернігово-Сіверщина відійшла до Польщі. Маса українського і польського люду прилинула сюди з Правобережної України освоюючи малозаселену місцевість. Польський король Владислав на основі ленного права щедро роздавав землі військовим дворянам.

На річці Калиновка польський шляхтич Гаврило Яслековський осадив село Кучерівку. Вслід за дворянами сунули в наш край польські монахи. В 1619 році вони в Новгород-Сіверську заснували два монастиря єзуїтський і бернадінський побудували домініканський костел.

Польськими монахами Ястребським і Суходольським були засновані відповідно села Ястребщина і Суходол.

Обширними землями тут володів магнат Песочинський. Характерно те, що багато назв населених пунктів на Глухівщині, що ними володіли поляки ототожнювалися з сучасними назвами, але є такі, котрі втратили свою первинну назву, одне з них Нароби. Можна з упевненістю сказати, що це є сучасне Нарбутівка. Для аналізу візьмемо за основу територію Первомайської селищної ради.

“Опис Лівобережної України кінця 17 — початку 18 століття» зафіксував такі населені пункти: село Яновка – 113 душ, деревня Карпековка она ж и Лавра – 217 душ, хутор Лавра – 66 душ.

Статистик Русов в своєму “Опису Чернігівської губернії” зазначив населений пункт Нарбутівка як Лавро Нарбутівський хутір Османської волості. Початок 18 ст. – 9 дворів, кінець 18 ст. – 6 дворів, 1897 рік – 47 дворів 276 чоловік.

Отже, вищесказані два населені пункти з різними назвами не поділяються, а перераховуються разом. Перепис 1924 року зафіксував ті ж самі населені пункти Янівської селищної ради: Лавра деревня 72 двори – 413 чоловік, Месензовка деревня 71 двори 346 чоловік, Нарбутівка деревня 67 дворів 373 чоловіки, Яновка село 204 двори 1156 чоловік.

Під час дослідження топонімів часто зустрічаються деформовані назви населених пунктів, особливо піддаються перекручуванню запозичені іншомовні слова, зафіксовані в назвах, внаслідок чого первинна структура губиться і топонім набуває іншого значення.

Подібне збочення відбулося з топонімом Нарбутівка. Як зазначає відомий глухівський дослідник Володимир Ткаченко в етимології цього слова лежить литовське слово “нарбут”, що означає “Будівничий”.

Деформації піддалась назва хутора Месензівка. В основі цього слова топоніма лежить польське слово “ксенз”, що означає монах. Вірогідно, цей хутір в 30-ті роки 17 столітті заснували польські монахи. Однойменна назва села Ксензівка знаходиться в Коропському районі на Чернігівщині (нині село Пролетарське).

Після вигнання поляків з нашої території царською грамотою 1667 року колишні землі були повернуті Новгород-Сіверському Спаському монастирю, котрий став філіалом Києво-Печерської лаври.

Митрополит Євгеній Болховітінов в своїй книзі “Вибрані праці з історії Києва” розповідав: “… Печерская лавра во многих городах для пристанища своей братии имела подворье, как-то в Глухове, Стародубе, Кролевце, Нежине, Коропе, Чернигове, Остре и в самом Киеве, а всех волостей до 1786 года лавра имела… во всех их мужского пола крестьян 28510 душ».

З цього документа слід зазначити, що два хутори під однією назвою Лавра зафіксовані в попередніх описах поселень монахами Києво-Печерської Лаври.

Йшов час в пошуках вільних земель імператриця Катерина ІІ провела секуляризацію монастирських земель, внаслідок його канцелярист Новгород-Сіверської казенної палати Корпека отримав тут земельний наділ і заснував хутір під назвою Карпеківка. В цих місцях знаходилися володіння Йосипа Туманського і Глухівського городського отамана Романа Яненка.

Йосип Туманський був одружений з донькою Яненка. Після смерті Яненка землі були передані в спадщину його доньки. Згодом три хутори Лавра, Янівка і Карпенківка розширилися і отримали назву Янівка. В радянські часи село перейменували в Первомайське.



Георгій Нарбут
Під час навчання в Петербургському університеті Георгій Нарбут організував виставку своїх картин, яку підтримали маститі художники

На фото наш земляк стоїть перший зліва
З Георгієм Нарбутом товаришував перший президент України, відомий історик Михайло Грушевський. На фото наш земляк стоїть перший зліва. А біля нього сидить Михайло Грушевський.


 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:

  • Лёха | 10 марта 2010 г. [# :(]

    Скоро Ющенко скажет ,что род Нарбутов пошёл из Батурина.Ну не могут такие люди в Глуховских краях родиться!

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке

*





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".