Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Імені видатного вченого

 (Просмотров1865 | Комментариев0) Версия для печати
Автор:  

Вулиця Хреннікова — одна з найвіддаленіших у Глухові. Вона знаходиться на відстані майже 5 км від центру міста, є порівняно молодою і, водночас, має досить цікаву історію.



Від хутора до агромістечка

Нині ще живі свідки її становлення як окремої територіальної одиниці. Так, відомий своїми трудовими здобутками ветеран-механізатор Дослідного господарства ІЛК В. Б. Жданов розповідає, що перші криті соломою хати (одну з них займали його батьки) з’явилися тут після Жовтневої революції 1917р. Декілька молодих селянських родин зі Сваркового вирішили заснувати на землі, конфіскованій радянською владою у великих землевласників, свій окремий хутір. Назвали його Незаможник. Обживаючись, люди побудували ферму, конюшню, комори, клуні й т. ін.

Наступний етап розвитку поселення пов’язаний із заснуванням 1931 року на базі Української дослідної станції прядивних культур у Глухові Всесоюзного НДІ конопель. Хутір стає експериментальною і виробничою базою нової наукової установи. На його землях розбито дослідне поле, а тутешні землероби отримують статус працівників інституту. Зі збільшенням потреби в робочих руках з’явилися нові люди і, відповідно, зводилося додаткове житло: на початок Великої Вітчизняної вже було до десятка будинків, у кожному з яких мешкало по 2 — 3 сім’ї, та дві оселі барачного типу. Додатковим поштовхом для розвитку господарства стало приєднання до ВНДІЛК після 1961р. приміського колгоспу ім. Ворошилова, некрасівського радгоспу ім. Жданова і семенівського колгоспу 19 Партз’їзду з хуторами Калюжний, Кравченків та Іоніно. Піком житлового будівництва на вул. Хреннікова стали 60 — 80 роки минулого століття, коли інтенсивність наукових досліджень у галузі коноплярства, сягнула, можна сказати, свого історичного максимуму. Керував інститутом тоді професор, Лауреат державної премії СРСР в галузі науки Г. І. Сенченко. За його безпосередньої ініціативи життя цього своєрідного «агронаукового містечка» набуло докорінних змін: збудовано 2 восьми- і 4 шістнадцятиквартирних двоповерхівки, 3 трьох- і 2 одноквартирні будинки, дитячий садочок, будинок культури, магазин, метеостанцію, їдальню, котельну, створено сучасну, як на тоді, виробничу базу.



Для науки та Глухова

Свою нинішню назву вулиця набула не на честу відомого композитора, як дехто вважає, а відомого вченого в галузі коноплярства — професора, громадського діяча, депутата Верховної ради Української РСР Анатолія Сергійовича Хреннікова, чий життєвий шлях був нерозривно пов’язаний з Глуховом, Незаможником та Інститутом луб’яних культур. Він народився 1891 року в Липецьку, навчався в пулавському інституті сільського господарства і лісоводства у російській частині Польщі (1914 року евакуювали до Харкова, утворивши згодом на його базі відомий сільгоспінститут ім. В. В. Докучаєва).

За участь у студентському русі І А. С. Хреннікова звільнено з 3 курсу та забрано в солдати. Але й там він не заспокоївся, тим більше, що його військова служба припала на 1904 – 1906 рр., ознаменовані подіями російсько-японської війни та буржуазно-демократичної революції. Зрозуміла річ, він брав у останніх якнайактивнішу участь, було й попадав під арешт за розповсюдження серед товаришів по зброї нелегальної літератури, а згодом подався у політичну еміграцію до Франції, де й перебував аж до початку Жовтневої революції.

Саме за кордоном остаточно визначився його життєвий шлях. Він закінчив Агрономічний інститут при Нантському університеті, а потім чотири роки працював науковим співробітником тамтешньої лабораторії прикладної ботаніки, ще п’ять у Болгарії, на Державній дослідній станції у Рущуку та завідуючим зразковим помістям і виноградними розсадниками в Анхіало й Сливені.

Після повернення на батьківщину A. C. Хренніков займався господарською діяльністю, обіймаючи почергово посади дільничного керівника Державного земельного фонду Тамбовської області, директора Червоно-Іванівського радгоспу, Тамбовського середнього сільськогосподарського училища, а з 1921 р. цілком зосереджується на науковій роботі: завідує відділом полеводства Тамбовської сільськогосподарської дослідної станції й одночасно викладаючи на кафедрі фітопатології агрономічного факультету Тамбовського університету; керує відділом полеводства, обіймає посаду заступника директора по науковій частині Шатилівської обласної дослідної станції на Орловщині.

1932 року A. C. Хренніков переїздить до Глухова, де й отримує визнання як науковець, працюючи завідуючим відділом агротехніки, заступником директора з наукової частини інституту луб’яних культур, завкафедрою загального землеробства Глухівського сільськогосподарського інституту. У роки війни виконував обов’язки директора евакуйованого, завдяки його організаційному хисту, майже без втрат в місто Починки, Горківської області, ІЛК. До речі, наш сільгоспінститут, який функціонував до війни у відомій будівлі на «стометрівці», не відновив роботи у Глухові саме через те, що не був евакуйований.

Професор Хренніков збагатив науку працями великого наукового і практичного значення, розробивши основи і рекомендації живлення конопель, технології вирощування їх у сівозміні, запровадження яких у практику сприяло нарощуванню виробництва волокна. Результати наукового пошуку вченого оприлюднені більше ніж у 300 працях. Його заслуги знайшли високе визнання: орден "Знак пошани", медаль "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні".



Від вдячних нащадків

Анатолій Сергійович помер 1953 року. Поховали його на Вознесенському кладовищі, встановивши над могилою прекрасний пам’ятник. На превеликий жаль, той пошкодили вандали, вирвавши мармуровий барельєф. Утім, нещодавно зусиллями людей, які пам’ятають і цінують заслуги A. C. Хреннікова, все відреставрували, разом з похованням його доньки — відомого селекціонера конопель I. A. Хрєннікової, що знаходиться неподалік. Активну участь у цій благочинній справі взяли викладачі Глухівського педуніверситету ім. Довженка К. І. Бородіна, Л. М. Горшкова, Л. О. Кузьменко, М. І. Логінов, Л. А. Лепська, М. П. Мигун, науковці ІЛК М. Д. Мигаль, Р. H. Гілязетдінов, В. Г. Вировець, П. І. Кириченко, І. М. Лайко, пенсіонери К. Я. Коротя, Л. О. Сенченко, М. М. Сидоренко, художник П. О. Матюхін, глухівчанин В. П. Охріменко.


 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:


Пока комментариев нет.

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке






Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".