Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Таємна місія Мелеса

 (Просмотров2591 | Комментариев1) Версия для печати
Автор:  

Ці події відбувалися в нашому краї в 70 роки XVIII ст., коли настоятелем Глухівського Петропавлівського монастиря був архімандрит Анатолій (Мелес).

З його призначенням спокійний уклад монастирського життя різко змінюється. За лічені місяці обитель перетворюється на фортецю, в околицях якої починають проводитися військові навчання…

Картина інколи була просто вражаючою: гудів могутній 360-пудовий дзвін, бахкали гармати, а по Клевені на багатовесельних козацьких "чайках" вирушали в похід іноки, через чорні сутани котрих проглядалась суто військова виправка. Чого це так завзято почав готувати їх до ратної справи новопризначений наставник, гартуючи як-спартанців: примушуючи обливатися до пояса холодною водою, ганяючи пагорбами, яругами і болотами, котрими геть перерізана місцевість навколо Будищ? Може, це прояв ностальгії за тими баталіями, в яких він брав участь? Довгий час Анатолій Мелес — вихідець з козацької родини на Київщині, перебував при очільникові східної церкви — константинопольському патріархові, жив у славетному монастирі на Афоні, а потім перебував у якості військового священика в складі вкрившої себе славою в битві при Чесмі ескадри генерала Спиридова.

В усякому разі, саме в такому дусі трактують військові вправи Мелеса офіційні церковні джерела. Зокрема у щоденнику єпископа Чернігівського, розпорядження якого Мелес повністю ігнорував, було відмічено: "Залишений на волю, він здичавів, ходив роздягнений, босоніж, пив, демонстрував своє самодурство щодо ченців, зняв кілька дзвонів, переплавив їх на гармати і, уявляючи себе флотоводцем, бавився без перервною стріляниною, урізноманітнюючи її церковним дзвоном …"

За іншою версією він демонстрував військову потугу, щоб попередити напад розбійників на досить багаті землеволодіння Петропавлівського монастиря, до якого належали села Холопків, Баничі, В’язенка, Ховзовка, Будищі, Ротівка, Слобідка, Бородавка, ліс Мариця, млини на Кпевені і р. Шостці, Мацкове, Мутинський і Каменський перевози на Сейму тощо.

Якраз на той момент на Глухівщині та правому березі Сейму діяло доволі чисельне об’єднання втікачів з Правобережжя — гайдамаків, козаків, підсилене місцевим знедоленим людом, під орудою відомого Семена Гаркуші. Втім, за деякими даними той не погрожував монастиреві, а навпаки — часто знаходив там притулок.

Додаткове світло на події навколо Петропавлівського монастиря та його незвичайного настоятеля проливає дослідження відомого сучасного російського історика — Олени Смілянської: «Архипелагская экспедиция как опыт освоения культурного пространства», де йдеться про призабутий епізод російсько-турецьких воєн, а саме діяльність протягом 1769 — 1774 рр. у Егейському морі масштабної військової експедиції, під знаменами якої змагалися з флотом Османської Порти у згаданий проміжок часу аж п’ять російських ескадр. На одній, як ми вже згадували, служив герой нашої розповіді. Окрім суто військових, експедиція мала й низку геополітичних та культурних завдань, зокрема створення на одному з егейських архіпелагів васального грецького князівства, яке мало дати поштовх повстанню проти турків у материковій Греції, відкривши тим самим шлях Росії до оволодіння колишньою столицею Візантії — Константинополем. Військовій операції — першому заходу зримої присутності імперії на теренах Середземномор’я — передувала тривала ідеологічна обробка греків, до якого, зрозуміло, прилучилася й російська православна церква.

Молодий, вправний, освічений (знав декілька іноземних живих та мертвих мов), Мелес грав у цій складній грі не останню роль. Невипадково, маючи тридцять з малим років, він вже мав єпископський сан.

Утім, греки не виправдали сподівань, пов’язаних з їхньою рішучістю скинути турецьке ярмо. Цьому було багато пояснень: відсутність достатньої економічної мотивації, не дуже продумана політика російських військових, які обтяжували населення островів різними роботами та податками…

По ходу командуванню стало зрозуміло, що до прекрасно оснащеного флоту для успіху операції потрібні ще мобільні бойові загони для особливих завдань, укомплектовані добре навченими і, головне, психологічно й ідейно загартованими бійцями — такий собі «спецназ». Найпридатнішими для такої ролі якраз могли бути ченці — як люди, не обтяжені подружніми зобов’язаннями, дисципліновані, закриті від суспільства і водночас, так би мовити, патріотично налаштовані. Треба також зважити ще й на намагання російської влади більш активно використовувати церкву для вирішення нагальних державних питань, у т.ч. й у царині зовнішньої політики. Стосовно Мелеса, мабуть, у імператриці був ще й якийсь особистий інтерес. В усякому разі, коли з рішенням відмовитись від присутності в Егейському морі військові вправи ченців на Клевені були різко припинені, а керівництво Св. Синоду, від очей подалі, спробувало було вислати Мелеса настоятелем до далекого Західно-Сибірського монастиря, Катерина ІІ дуже різко вказала вищим православним ієрархам не вирішувати без її відому долю "неоправданно терпящего паломника" і вмотивувала своє втручання так: "Сей муж нужен моей службе"…



 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:


Комментарии запрещены.

  • Уже не глуховчанка | 10 октября 2011 г. [# :(]

    Цiкаво)

*





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".