Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Життя, віддане людям

 (Просмотров4195 | Комментариев0) Версия для печати
Автор:  

«Немає сумніву, що любов повинна бути основою виховання дисципліни, мудрості, святості всього життя, всіх відносин, організації всіх видів праці»



Серед видатних громадських діячів, пов’язаних з Глухівщиною особливе місце займає Микола Миколайович Неплюєв. Його рід, знаний ще за часів Московської Русі, згідно з даними "Русского биографического словаря", сягає витоками до боярина Андрія Івановича Кобили, чий праправнук на прізвисько Неплюй і дав початок власне Неплюєвим. В XVIII ст. вони наблизились до двору, час від часу стаючи таємними радниками, сенаторами, посланниками. Були серед них і відомі церковні діячі. З XIX ст. Неплюєвих також знали в Європі як застосовувачів новітніх наукових розробок у сільському господарстві.

11 вересня 1851 р. в сім’ї губернського предводителя чернігівського дворянства Миколи Івановича Неплюєва та його дружини — уродженої баронеси Шліппенбах з роду шведського полководця Вольмара-Антона Шліппенбаха — сподвижника Карла ХІІ, народився син Микола. Його доля складалася типово для представників свого кола: закінчення 1875 року юридичного факультету Петербурзького університету, понад три роки служби на посаді радника російського посольства в Мюнхені, повернення до батьківського маєтку.

Шляхетна зовнішність, витончені манери, шанобливе ставлення до співрозмовника… Він, дійсно, був живим уособленням аристократичних чеснот. І девіз Неплюєвих був відповідний: "Бог, честь і слава".

Поволі Микола Миколайович захопився філософією Олексія Хомякова, який вважав взірцем суспільного устрою російську общину, засновану на православ’ї і "внутрішньому законі", тобто на взаємній згоді між державою і народом, без антагонізму й релігійної ворожнечі. Під впливом таких поглядів молодий Неплюєв збудував власну, доволі струнку й самобутню світоглядну концепцію. У своїй програмній праці "Хліб насущний" він запропонував еліті суспільства, уряду, "всім російським людям" нову ідеологію духовно-економічного відродження Росії, що передбачала проведення двох реформ — економічної та виховної. Останній надавалося найважливіше значення. Будучи глибоко побожною людиною, Неплюєв стверджував, що лише дотримуючись заповітів Христа люди зможуть досягти в майбутньому духовної та соціальної гармонії.

У звичайний серпневий день 1881 р. в с. Ямпіль Глухівського повіту Чернігівської губернії відбулася зовні скромна, але виразна подія. В невеликому будинку місцевого поміщика (що, як ви вже, мабуть, здогадалися, належав герою нашої розповіді) розташованому біля церкви Преображення, зібралися десятеро селянських дітей-сиріт віком від 10 до 14 років. До них і вийшов Микола Неплюєв. Лагідно привітавшись, він почав читати оповідання "Наша Вітчизна" з підручника «Дитячий світ і хрестоматія», чиїм автором був інший наш славетний земляк — К. Ушинський. Це був перший урок у школі, яка потім виросла у Хрестовоздвиженське трудове братство, і, водночас, перший крок у великій благодійній діяльності непересічного мислителя. У серпні 1885 року його коштом у Воздвиженську відкрито вже чоловічу сільськогосподарську школу. Навчальний рік там тривав з 1 жовтня по 1 квітня. Заклад мав власний статут та значок: у вінку з колосків жита та вівса — чернігівський герб — одноголовий орел з великим хрестом, під ним перехрещені коса, граблі та серп з буквами "В.С. — Х.Ш.". Для практичних занять школі було відведено 12 десятин лугу та 51 — ріллі. Виховна система формувалась на любові до праці, дбайливому ставленні до її результатів; на цій же основі виховувалась повага до старших, приділялася увага взаємним стосункам. Микола Миколайович наголошував, що до дітей потрібно ставитися "не балуючи їх, не роблячи з них забаву, ніколи, навіть жартома, не обдурюючи їх, спокійною наполегливістю виправляючи їх примхи".

Згодом він прийшов до рішення перетворити школу у православне трудове братство. У вересні 1894 року його вже було офіційно затверджено. В економічному плані воно, як стверджував відомий французький економіст А. Леруа-Больє, було "кооперативним товариством виробництва і споживання". Все його рухоме і нерухоме майно, крім предметів особистого вжитку, вважалося колективною власністю. Приватна допускалася лише у вигляді особистих рахунків членів общини. Братські сім’ї-артілі працювали на полях, фермах, у майстернях, садах; братчики вчителювали у школах, очолювали заводи. Економічною діяльністю керувала господарська рада. Чистий прибуток після відрахувань до загальних фондів (20 %) порівну ділився між членським загалом.

Велика увага у Братстві приділялася інтелектуальному й естетичному розвитку. Саме з цією метою у Воздвиженську було створено мальовничий садово-парковий ансамбль, укомплектовано велику бібліотеку, викладалися у школі музика, малювання. Вчителі й учні також ставили спектаклі, концерти. Музика взагалі була невід’ємною частиною тутешнього життя, про що подбала свого часу молодша сестра М. М. Неплюєва — Ольга. Її сучасники казали, що Бог наділив цю людину чистою душею.

Деяких вихованців музика повела далі у велике життя. Такими були, зокрема, Микола Клюєв, Павло Сениця, який написав близько 250 творів. Славився Воздвиженськ і своїми дзвонами з чудово підібраними тонами та дзвонарями.

У сільськогосподарську школу братства, приймали і дівчат, якими опікувалася, разом зі згадуваною Ольгою ще одна сестра Миколи Миколайовича — Марія.

Багато чого доброго вдалося досягти братству, і це, мабуть, головне — тут панувала, дійсно, братська атмосфера надзвичайної доброзичливості й поваги один до одного, яку так цінували педагоги й учні всіх поколінь.

Свої педагогічні напрацювання М. Неплюєв вперше виклав у брошурі "Думки і поради щирого друга", яка побачила світ у 1883 р. Серед іншого, там значилось: "Головне завдання наставника — приготувати юнака та юнку до корисної для суспільства праці". Для виконання цього завдання не слід пропускати жодної нагоди дати учню можливість розвивати такі дорогоцінні у житті якості, як любов до праці й доброчинність. Цього ми досягаємо тільки привчаючи його до постійної праці".

Братство виявилось доволі успішним започаткуванням. У 1912 р. воно нараховувало 500 осіб; мало три початкові та дві сільськогосподарські школи. Діяльність Неплюєва знайшла широкий громадський відгук. Наприкінці 1907 р. Московська духовна академія запросила Миколу Неплюєва читати лекції, з приводу чого він записав у щоденнику наступне: "В особі духовної академії Росія всиновила наше Братство, а святий Сергій бере його під своє покровительство".

Утім, М. Неплюєву не вдалося повною мірою насолодитися заслуженим визнанням: після швидкоплинної тяжкої хвороби в ніч на 21 січня 1908 р. він помер. Братство глибоко переживало смерть свого батька-засновника. Поховали його на місцевому кладовищі.

А взагалі, діяльність Неплюєва, як і його ім’я, завжди було оточено ореолом таємничості, лякаючи багатьох високопосадовців, які вбачали в його особі небезпечного соціального новатора і релігійного реформатора.

Треба зазначити, що після смерті Миколи в історії братства розпочався непростий період внутрішнього протистояння і організаційних змін. Утім, сільськогосподарська школа продовжувала існувати навіть при радянській владі, трансформувавшись згодом у технікум.

Багато братчиків знайшли гідне застосування своїм знанням та вмінням і за нової доби. Серед них Герой Соціалістичної Праці професор С. Черненко, якого називали "патріархом садівництва", етнограф і фольклорист І. Абрамов, літературознавець Ф. Петруненко, згадуваний композитор П. Сениця.

М. Неплюєв не тільки віддавав усі кошти на розбудову Трудового братства (про що свідчать будівлі у Воздвиженську, Преображенську, Ямполі), але й фінансово підтримував будівництво Глухівського учительського інституту, залізничної станції і селища при ньому (збереглася назва — Неплюєве), торгових рядів у Ямполі (зруйновані підчас Великої Вітчизняної війни), разом з відомим благодійником Терещенком побудував у Хуторі Михайлівському рафінадний завод, тощо.

Місцеве дворянство завжди бачило своє призначення в служінні монарху та Вітчизні. А представник аристократичного роду Неплювих Микола Миколайович відрізнявся від своїх предків і більшості сучасників тим, що предметом його піклування була зовсім не держава. Він кардинально переосмислив ідею служіння, звернувши всі свої думки і сили на підвищення духовного і матеріального рівня життя селянства, не обмежившись, на відміну від інших "кающихся дворян", словами. Все своє життя він наполегливо втілював свої ідеї у реальну площину.


 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:


Пока комментариев нет.

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке

Строительство водонапорной башни





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".