Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Довженко повертається

 (Просмотров3832 | Комментариев1) Версия для печати
Автор:  

Рівно сто років тому поріг Глухівського вчительського інституту перетнув худорлявий сором’язливий юнак з Сосниці, ім’я якого через певний час згадуватиметься виключно з означенням «геній світового кінематографу» та буде вкарбоване в офіційну назву вишу, який дав йому дорогу в життя



У більшості довідкових видань про О. П. Довженка написано наступне: класик українського, радянського і світового кіномистецтва; поет екрану, лірик, філософ, засновник нової поетичної мови в кіно.

Втім, там не згадується про інший напрямок життя митця — духовного наставника, політичного діяча і борця з силами зла і руйнування України. Велич Олександра Довженка полягає в тому, що в його творах ожили образи обожнюваних ним людей світу і, насамперед, людей українського духу. В не надто, м’яко кажучи, сприятливих умовах для розвитку творчої особистості він боровся за збереження ментальності, культури, мови, за свій народ і його право існувати на білому світі.

Сто років тому, вступаючи до глухівського учительського інституту, п’ятнадцятирічний юнак писав твір, назва якого стала кредом для нього на все життя: "Виходячи з м’яких юнацьких літ у сувору, жорстоку мужність, забирайте з собою всі людські почуття, не залишайте їх на дорозі: не піднімете потім".

Таланти митця та мислителя почали розкриватися в ньому саме під час навчання у Глухові. Багато в чому тут посприяв перший наставник в освоєнні азів художнього тексту — викладач Вікторіан Голубев.

Майбутній світоч світового кінематографу полюбив Глухів, його чепурні вулиці, луки понад Есманню, котрі нагадували йому чимось заплаву рідної зачарованої Десни. Це зачарування, творчий настрій знайшли потім свій предметний вираз, наприклад: в організації разом з однокурсником Петром Фурсою славного березівського хору…

Як згадує О. П. Довженко, свій твір про порухи людської душі він писав усе життя. А в листі до колишньої викладачки Глухівського педінституту Ірини Андріївни Коваль писав наступне: "Я згадую Глухів і свою романтичну юність… Учительський мій інститут… стоїть переді мною як живий, білий, чистий, зі штамбовими трояндами і посипаними жовтим пісочком доріжками саду. Пам’ятаю домову інститутську церкву, в якій я, 17-річний юнак, стояв на колінах перед аналоєм… Інститут згадую з любов’ю, низько кланяюсь дому рідному і всім його трудівникам…"

"Рідний дім", тепер уже Глухівський національний педагогічний університет, носить ім’я О. П. Довженка, а на місці храму — музей, у якому збережено ікону Св. Димитрія Ростовського, при спогляданні якої мимоволі зринають у пам’яті слова Майстра: "Бог в людині, Він є або немає. Але повна його відсутність — се великий крок назад і вниз. У майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, а до приходу. До Божественного в собі. До прекрасного, до безсмертного".


 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:

  • Уже не глуховчанка | 14 сентября 2011 г. [# :(]

    Николай Петрович, спасибо Вам за незабываемые экскурсии по музею педуниверситета и очень интересные лекции. Пишите вы тоже замечательно!!!

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке

*





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".