Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Козацький полковник

 (Просмотров4199 | Комментариев0) Версия для печати
Автор:  

Український народ писав свою історію не літописами та хроніками, а козацькими шаблями та пістолями, витворюючи з рідної землі величну, безсмертну енциклопедію козацьких могил.
Богдан Сушинський

Іван Богун — видатний військовий і політичний діяч часів Хмельниччини, Подільський, Кальницький (Вінницький) і Паволоцький полковник. Походив з українського шляхетного роду. Він був у реєстрі 1649 р. серед товариства Війська Запорозького, включеного до складу гетьманського столичного Чигиринського полку. Російський історик Б. Флоря опублікував свідчення про участь Івана Богуна у спільних з донськими козаками акціях проти турків. Указується й той факт, що він служив на Кодаку.

Уже 1649 р. Богуни — досить розгалужений козацький рід: Федір — козак Крилівської сотні; Степан – Сміловської; Іван – Максимівської; Василь — Говтвянської Чигиринського полку; Мисько, Процик, Михайло — Черкаської сотні; Драгиля — Черкаського полку; Іван — у полковому товаристві канівському; Федір — козак першої; Яків — другої Лисянської сотні Корсунського полку.

Іван Богун командував корпусом козацько-повстанських військ під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовом, інших битвах Визвольної війни. Важливою сторінкою біографії полковника стала Берестецька битва, в найкритичніший момент якої він проявив виняткову розважливість і тактичне чуття, вивівши з оточення основні сили українського війська. У березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався в глиб України. Зайнявши оборону, полковник тривалий час відбивав атаки значно більших сил коронної армії. Так і не досягти успіху, війська Чарнецького змушені були відступити. Цього ж року Богун із Тимошем Хмельницьким веде козацькі полки на Молдавію. Після загибелі останнього Іван повернувся в Україну. Протягом 1654 — 1655 рр. він воює з коронною армією та татарами на Брацлавщині та Уманщині, а наступні два роки разом з наказним полковником Антоном Ждановичем керує козацьким корпусом, який пройшовся Західною Україною та Польщею, здобувши Краків, Брест та, разом зі шведським військом, Варшаву. Щоправда, через політичні ускладнення, козаки змушені були відступити.

Справа в тому, що після смерті Богдана Хмельницького, на старшинській раді 4 вересня 1657 року в Чигирині, гетьманські обов’язки (до повноліття його сина Юрія) було покладено на генерального писаря Івана Виговського, який, пообіцявши проводити жорстку лінію, виявився більш лояльним до Польщі. Останнє викликало спротив запорізького козацтва, підтриманого південними лівобережними полками: Полтавським (на чолі з Мартином Пушкарем) і Миргородським. Виступ Пушкаря було придушено, але мир не настав. У вересні 1659 р. на т. зв. "чорній раді" Виговського, а пізніше, у Білій Церкві, проголошують гетьманом Юрія Хмельницького. Але вже у січні 1663 року рада правобережних полків обирає гетьманом Павла Тетерю, на що Лівобережжя «відповідає» обранням у червні цього ж року під Ніжином Брюховецького. Козацька держава розпалася на дві частини. І тут на політичну арену знову виступає полковник, соратник Богдана Хмельницького Іван Богун, якого призначили наказним гетьманом правобережного козацтва, яке взяло участь у поході короля Речі Посполитої Яна-Казимира на Лівобережжя взимку 1664р., центральним епізодом якого стала облога Глухова.

Союзницькі війська швидким маршем підійшли до міста, однак здобути його штурмом їм не вдалось Зазнавши великих втрат, Ян Казимир у лютому 1664 року почав відступ. Козаки Івана Богуна під час облоги Глухова та в інших бойових акціях на Чернігово-Сіверщині діяли мляво, за свідченнями польських та німецьких вояків: "Нічим не допомагали і, навіть, дуже заважали", тобто вкотре підтвердили стару приповідку: козаком проти козака воювати — як вовком орати. Це послужило підставою для звинувачення наказного гетьмана у зраді. За однією з версій Іван Богун загинув при спробі його арешту 27 лютого, за іншою — був розстріляний ще 17 лютого 1664 р. неподалік Новгорода-Сіверського.

Його смерть у тогочасних повідомленнях оповита вигадками, що й не дивно: сучасники вважали козацького героя "характерником", якого куля не бере. Тож Богун міг лише в таємничий спосіб зникнути, а не загинути (саме в такій іпостасі людини "з кількома життями" полковник утвердиться і в новітньому сприйнятті, завдяки романові Генрика Сєнкевича "Вогнем і мечем").

У політичному спектрі Української козацької держави він займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, досить рішуче виступив проти укладання Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору, засуджуючи політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру, а 1654 року був у числі противників курсу на союз із Москвою. Разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком виступив проти підписання Переяславської угоди. І в майбутньому Богун негативно ставився як до промосковської, так і до пропольської орієнтації окремих полководців Визвольної війни, обстоюючи ідею незалежності України. Відома гілка роду Івана Богуна, яку започаткував його син, значний військовий товариш Григорій. Син Григорія Леонтій став батьком Сави. Дмитро ж Савич Богун (народився бл. 1767) у 1787 р. служив колезьким реєстратором у Новгороді-Сіверському.

Всі дослідники козацтва сходяться у тому, що Іван Богун очолював радикальне крило козацької старшини, яка бачила майбутнє гетьманської держави в її незалежності, а козацтво — надійним гарантом військової могутності.

Іван Богун



 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:


Пока комментариев нет.

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке

Улица Киево-Московская





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".