Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Церква св. Миколи

 (Просмотров9795 | Комментариев1) Версия для печати
Автор:  

Мурована, тридільна, двоверха церква з дзвіницею стоїть в історичному середмісті посеред центрального майдану — Соборного, посідаючи острівне становище в його структурі (пл. Соборна, 1). Відіграє композиційну роль головної містобудівної домінанти Глухова. У сучасній містобудівній структурі храм відзначає місце колишнього Радного майдану. Тут, передзахідним і південним фасадами Миколаївської церкви, відбувалися козацькі ради, на яких обирали гетьманів України: у 1708 р. — Івана Скоропадського, в 1727 р. — Данила Апостола, у 1750 р. — Кирила Розумовського. У цій же церкві 1708 р. під тиском російського царя Петра І було проголошено церковну анафему гетьманові Івану Мазепі.

Мурована Миколаївська церква збудована на місці однойменної дерев'яної, відомої за документами з 1683 р. Ймовірно, дерев'яна церква згоріла під час пожежі глухівського замку 1685 р. Контракт на будівництво мурованого храму уклали 8 лютого 1693 р. майстер Матвій Єфимов і замовник Василь Федорович Ялоцький, котрий протягом 1678-1696 рр. обіймав посаду глухівського сотника. У контракті було вказано, що зразком для Миколаївської церкви має бути Михайлівська церква в Глухові, збудована тим самим майстром М.Єфимовим у 1692 р. (Михайлівська церква не збереглася, була зруйнована після пожежі 1784 р.). Замовник обумовив у контракті все — від загальної композиції будівлі до найдрібніших архітектурних подробиць. Зокрема, В.Ялоцький зажадав, щоб вівтар «квадрувався до копули». М.Єфимов був одночасно і архітектором-автором проекту, і підрядником-виконавцем робіт. Він будував церкву зі своїх цегли, вапна й заліза, зі своєю челяддю (помічниками). Будівельні матеріали від доставляв своїм коштом. За все це місто йому платило 600 карбованців «копійками» і 500 карбованців «чехами», а також забезпечувало артіль майстрів харчем на весь період роботи — п'ять пудів сала, п'ять пудів солі тощо.

Миколаївську церкву завершили будувати й освятили в 1695 р. Первісно вона була тридільною, триверхою, з двозаломним центральним верхом. Верхи над вівтарем і бабинцем були глухими, декоративними. Протягом всього XVIII ст. Миколаївська церква була, фактично, головним храмом міста, оскільки Троїцький собор, що містився поряд, на початку століття був ветхим, дерев'яним, а з 1720 р. почали будувати новий мурований собор, завершений аж 1806 р.

Поблизу Миколаївської церкви, на церковному цвинтарі, ховали видатних глухівців. Так, 1760 р. тут було поховано генерального хорунжого Миколу Даниловача Ханенка (1691-1760), автора знаменитих «Діаріуша» та «Щоденника». Його могила була зруйнована у 1930-х рр. і відновлена 1993 р.

Протягом першої половини XVIII ст. Миколаївську церкву оббудували численними притворами, ризницями, тамбурами, про що свідчить її зображення на плані Глухова 1746 р. З тих часів збереглася ризниця, прибудована до вівтаря з південного боку. До нашого часу збереглися й південний та північний притвори, прибудовані під час капітального ремонту церкви 1811 р., коли її дахи і бані були покриті «білим залізом». У 1871 р. за проектом місцевого архітектора А.Гросса до бабинця з заходу прибудували притвор, увінчаний високою дзвіницею з ярусним верхом. При цьому розібрали верх над бабинцем.

Іконостас Миколаївської церкви взамін первісного, що згорів у пожежі 1748 р., був створений у середині XVIII ст. Він був компактним, п'ятиярусним, нешироким, займаючи ширину центрального компартимента церкви. Виконаний у перехідних ренесансно-барокових формах з пишним позолоченим різьбленням півколонок, карнизів, іконних рам і площин між іконами. Мотиви різьблення — виноградна лоза з листям, кетягами й різноманітними квітами. В обрисах царських врат, арки над ними і верхняка повторюється традиційна для українського іконостасу цієї доби трилопатева крива. Загалом композиція іконостасу є дуже тектонічною, з явним підпорядкуванням різьблення загальній архітектурній композиції з її чітким членуванням гранчастими півколонами, пілястрами й антаблементами. Ікони були виконані у другій половині XVIII ст. в характерній для того часу стилістиці. У 1864 р. декілька нових ікон для цього іконостасу написав італійський художник П.Нерушеллі (Неруш), котрий у ті часи (протягом 1864-1879 рр.) жив і працював у Глухові.

1930 р. Миколаївську церкву було закрито, перетворено на зерносховище, а іконостас знищено. Мальовання в інтер'єрі не збереглися. У 1976 р. інститут Укрпроектреставрація розробив проект реставрації церкви. Реставраційні роботи в основному завершені в 1992 р. Храм повернули релігійній громаді в 1991 р.

У розміщенні храму застосовано улюблений в Україні принцип локалізації найважливіших громадських будівель таким чином, щоб їх можна було б вільно оглядати з усіх боків. Цим зумовлені основні особливості об'ємно-просторової композиції будівлі: рівноцінність усіх фасадів, висотний принцип побудови композиції, ярусність, скульптурна виразність об'ємів. З огляду на це будівля сприймається якхрам-пам'ятник.

Основні компартименти згруповані вздовж вісі схід-захід: вівтар п'ятистінний, розмірами 6 х 6,6 м; центральний об'єм (нава) — восьмигранний, розмірами 10,4 х 8,75 м; бабинець (6 х 6 м) та дві дільниці західного притвору прямокутні в плані. Композиційна структура будівлі відтворює традиційний для народної дерев'яної архітектури тип тризрубного храму, центральний зруб якого вирішено у вигляді баштоподібного об'єму, відкритого на всю висоту, до зеніту верху. В образі будівлі переважають вертикальні параметри: висота центрального верху від підлоги до зеніту — ЗО м. Миколаївській церкві властиві вишукані пропорції, довершеність форм, стрункий силует, симетрична урівноваженість якого дещо порушена внаслідок прибудови дзвіниці. Вертикалізм архітектурних форм підкреслюють широкі наріжні лопатки, перехоплені смугами поребрика, й тонкі півколонки на ребрах центрального світлового восьмерика. Декор досить строгий: вікна, розташовані у два яруси, облямовані спрощеними наличниками з фігурними розірваними сандриками; стіни завершує багатообломний, ледь розкріпований карниз зі смугою поребрика. Верхи церкви дуже вишукані й водночас монументальні. По вертикалі перехід від нижнього об'єму до вужчого горішнього здійснено за допомогою пластично вигнутих дахів на кожному заломі. Верхи увінчані глухими ліхтарями з бароковими грушовидними маківками.

Західний притвор з дзвіницею вирішений в архітектурних формах, що імітують форми первісних частин храму. Це — досить вдалий зразок стилізації, цілком органічний у контексті архітектурної ідеології історизму. Перший ярус дзвіниці — четверик з двома ярусами вікон, оформлених наличниками з фігурними сандриками. Наріжні лопатки повторюють оригінальні лопатки основного об'єму церкви. Другий ярус — четверик зі зрізаними кутами й високими арковими отворами дзвонів за сторонами світу. Ребра граней акцентують тоненькі стилізовані півколонки, що повторюють аналогічні елементи центрального підбанника. Вінчання дзвіниці імітує традиційний український тризаломний церковний верх.

Північний та південний притвори низенькі, прямокутні в плані, з шестиколонними пристінними портиками тосканського ордера (колони тричвертні), увінчаними трикутними фронтонами. Ризниця з південного боку вівтаря має стрімкий односхилий дах. Ці прибудови цілком органічні й композиційно узгоджені з основним об'ємом, підкреслюючи його великий масштаб.

В інтер'єрі храму поєднано глибинно-вісьовий та висотний принципи розвитку внутрішнього простору. Компартименти поєднані широкими півциркульними арками. Центральний має висотно розкритий простір. Перехід до верхнього восьмерика виконано без пандативів, а за допомогою зрізаної піраміди, причому без різко виявлених граней, з плавним переходом форм. Цим забезпечено єдність і пластичність внутрішнього простору. Вівтар перекрито напівлотковим склепінням, бабинець — циліндричним. Притвор під дзвіницею перекрито хрестовим склепінням, а компартимент, який поєднує притвор з бабинцем — плоскою стелею. У північній стіні бабинця збереглися внутрішньостінні сходи на хори. У південній стіні західної прибудови — сходи на дзвіницю. Під бабинцем є однокамерний підвал, перекритий склепінням.

Церква мурована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, потинькована й побілена. Дахи й бані по дерев'яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.

Миколаївська церква є найстародавнішою будівлею Глухова. Це унікальний зразок тридільного храму, один з найяскравіших архітектурних творів стилю українського відродження кінця XVII ст. До того ж це — єдиний з численних храмів, збудованих видатним зодчим Матвієм Єфимовим, що зберігся до наших днів. З 1963 р. Миколаївська церква є пам'яткою архітектури (нині — національного значення) з охоронним № 629.


 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:


Пока комментариев нет.

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 
Вы можете редактировать свой последний комментарий

Введите символы,
изображенные на картинке,
в поле.
Введите символы, изображенные на картинке

Трёх-Анастасиевская церковь





Наш сайт участвует в проекте "Города Украины".