Глухов - гетманская столица. Тысяча лет истории.
http://hlukhiv.com.ua/search/

Глухівська фортеця

 (Просмотров10922 | Комментариев1) Версия для печати
Автор:  

Лінія земляних укріплень нерегулярної, ламаної форми в плані лежить в історичному середмісті Глухова на краю плато підвищеного лівого берега р.Есмані. Лінія укріплень збереглася частково. Уздовж нижніх її позначок з західного боку проходить вулиця Валова. Зі сходу лінія укріплень не збереглася і територію колишньої фортеці обмежують вул. Т.Шевченка та площі Леніна і Рудченка; з півночі — вул. Валова й територія стадіону; з півдня — вул. Першотравнева. Уся ця територія належить до складу Державного історико-культурного заповідника у м.Глухові.

У північно-західному куті цієї території містяться топографічні решки городища (дитинця) Глухова ХІ-ХІІІ ст., площею близько 2,7 га, що локалізуються на мису прирічного лівобережного плато, обмеженому долиною р.Есмань та струмком Нетеча (інші назви — Малотеча, Починок; нині пересох). Рештки городища обмежують вулиці Валова, Спартака і Терещенків. Цю територію майже навпіл розрізає вулиця Ушинського.

Археологічними дослідженнями 1990-х — 2000-х рр. з'ясовано, що городище містилося саме на цьому мисоподібному останці, а неукріплене селище — на південний схід від нього. Інформація, зібрана археологами, дозволяє локалізувати давньоруський Глухів, ототожнивши його з однойменним сучасним містом, а точніше — з його історичним центром, а також зробити висновок про дводільність структури стародавнього Глухова: дитинець — на мисовому городищі, посад — на плато, також у межах сучасного середмістя.

Точна дата заснування Глухова не з’ясовна на. Видатний археолог та історик Д.Самок-Васов вважав, що виникнення протоміських поселень у басейнах річок Десни і Сейму пов'язано з обороною сіверян від експансії Хозарського каганату, яка посилилася у VIII ст. Кількість міст і фортець у цьому регіоні різко зросла наприкінці X ст., коли великий князькиївський Володимир Святославич почав масово будувати городи по річках Десні, Остру,Трубежу, Сулі, Стугні. Літописна стаття про цю грандіозну містобудівну акцію вміщена під988 р., проте вона дає узагальнену оцінку тривалої будівничої діяльності князя. Саме цим часом датують заснування городів у цьому регіоні — Новгорода-Сіверського, Путивля, Ромен, Лубен та інших. Отже і заснування Глухова можна б приурочити до містобудівної діяльностікнязя Володимира Святославича 990-х рр. Цьому висновку не суперечать результати новітніхархеологічних досліджень міста.

Перша літописна згадка про Глухів датується 1152 р. Після того Глухів ще двічі згадується в давніх літописах — під 1167 та 1239 рр. Ці звістки свідчать, що місто входило до Новгород-Сіверського князівства Чернігівської землі й не було зруйноване монголо-татарами 1239 р. Давній Глухів загинув і городище спустошилося пізніше, 1352 р., коли в Сіверщину з Західної Європи була занесена чума. Тоді «в Глухові жоден чоловік не остався, всі ізомроша», як свідчить літопис. Останній глухівськии князь переселився в належний йому Новосиль, а Глухів зник на 280 років.

Відродження Глухова пов'язане з геополітичною ситуацією, що витворилася після Деулінського перемир'я, а особливо — після Поляновського «вічного миру» 1634 р., укладеного між Московським царством і Польсько-Литовською Річчю Посполитою. Тоді східна частина Сіверщини стала польсько-московським пограниччям, де уряд Речі Посполитої засновував нові міста (Конотоп, Кролевець) і відроджував запустілі. Глухів під назвою «містечко Новий Острог» відновив «на стародревньому городищі» староста Новгород-Сіверський Олександр Пісочинський близько 1635 р. Глухів став дуже потужною стратегічною фортецею. Згідно з описом 1654 р. Глухів мав замок та укріплений двір О.ПІсочинського. На схід від них, на плато, лежала слобода, захищена від поля ровом. Така складна тридільна система укріплень забезпечувала неприступність Глухова.

В опису 1654 р. сказано: «а город Глухов стоит меж речки Усмани на острову». Замок, який московити назвали «земляним городом», був оточений земляним валом і відділявся від решти плато двома ровами. «Да подле того же земляного города поставлен был Песочинского пана двор на горе над рекою Усмани». Оборонна огорожа панського двору (фактичного другого, старостинського замку) була потужнішою від міської замкової: тут зафіксовано сухий рів, огороджений частоколом і частиком, та земляний вал з дубовим острогом. Обидва укріплення не мали башт.

Враховуючи значну інерційність розвитку містобудівних систем, а також картографічні матеріали XVIII ст., ми локалізуємо три зазначені вище частини міста таким чином: замок глухівський був там само, де й давньоруський дитинець — на мисовому городищі. Це підтверджують і численні звістки XVII ст. про те, що «містечко Новий Острог або Глухів» було засновано безпосередньо «на старосвітському городищі». Рів мисового дитинця-замку, що відділяв це укріплення від решти плато, мав дуже значну ширину — близько 20 сажнів (понад 40 м). За такої ширини він первісно міг бути до 15 м глибиною. А при цій глибині, враховуючи топографію, можна було легко забезпечити доплив води в замковий рів зі струмка Нетечі і скидання її в р. Есмань. Таким чином замок мав і справді ніби острівне розташування на березі річки. Укріплений двір О.Пісочинського лежав дещо на південь, де плато обривається в долину стрімким крутосхилом. Тут справді є «гора», зазначена в джерелі 1654 р. Саме тут пізніше, у 1670-х рр. було засновано і розбудовано укріплений монастир, що згодом набув мурованих фортифікацій. Отже, з урахуванням інерційності і спадкоємності розвитку містобудівних, а особливо — фортифікаційних систем, укріплений двір О.Пісочинського локалізується на місці пізнішого оборонного монастиря.

Рів, що захищав слободу на плато, міг бути протрасований єдиним чином: там, де пізніше пройшов східний фронт загальноміських укріплень, позначений на планах XVIII ст. Це — найкоротша траса Перекопу поміж двома тальвегами, і топографія місцевості не залишає можливості для жодних інших варіантів. Неприступність Глухова як фортеці була засвідчена під час облоги міста поляками взимку 1663 р., коли велика армія на чолі з королем Яном-Казимиром не змогла його здобути. Восени того року 90-тисячна польська армія на чолі з самим королем вдерлася на Лівобережжя, захопила Сосницю, Кролевець і Короп, а потім «пішла под Глухов, місто пограничноє, которіє жадною мірою не хотіли ся здати» — як пише Самовидець. Літописець Самійло Величко вважав, що цю експедицію поляки здійснили за намовою правобережного гетьмана Павла Тетері. На чолі оборонців Глухова стояв полковник Василь Дворецький, котрий затримався тут проїздом із Москви. Окрім козацької залоги, яка складалася з 4000 козаків Чернігівського, Ніжинського й Стародубського полків під командою генерального судді Павла Животовського, в Глухові оборонявся ще й невеликий московський гарнізон під проводом А.Лопухіна. Захисники міста спалили передмістя і закрилися в замку. Королівське військо, обсипавши місто шанцями, почало бити по ньому з гармат і кидати бомби. Автор «Історії Русів» вважає, що за час облоги по Глухову було випущено до ста тисяч бомб і гранат. Оскільки артилерійський обстріл не міг нічого вдіяти проти потужних земляних укріплень, Ян-Казимир наказав чинити в кількох місцях підкопи, в які поляки закладали бочки пороху і, підриваючи їх, пробували зробити проломи в обороні. Але й це не допомогло. Нападники за короткий час втратили понад тисячу вояків. Через п'ять тижнів поляки змушені були зняти облогу, бо під Глухів прибув гетьман Іван Брюховецький з козаками. Українське військо перше за атакувало супротивника, вирубавши впень кілька польських хоругов і ледве не захопивши королівський табір, чим примусило шляхту думати про втечу. Друга битва не дала перемоги жодній зі сторін. І тільки за третім разом, коли в Глухові заграли дзвони, скликаючи православних на молитву, Брюховецький так ударив на поляків, що примусив їх до втечі. При цьому вони лишили в таборі гармати й обоз. Козацький літописець Самійло Величко вважав, що під Глуховом «можна приписати Брюховецькому більший успіх над поляками, між його мав Богдан Хмельницький», бо Б.Хмельницькому жодного разу не вдавалося розгромити польського війська під проводом самого короля, та ще й без татарської підмоги.

Ця фортеця згоріла під час пожежі 13 серпня 1685 р. Після того спорудили величезну, периметром понад 2,3 км. загальноміську фортецю характерної конфігурації, що охоплює плато над р. Есманню. Ця єдина лінія укріплень змішаної баштово-бастіонної системи складалася з земляного валу, сухого рову і 12 бастіонів нерегулярних обрисів. При будівництві вали й рови давніших ліній укріплень, які потрапили всередину нової фортеці, знівелювали.

Нова фортеця, згідно з писемними джерелами, мала п'ять дерев'яних рублених брам: Київську з західного боку, Московську — зі східного, Білополівську — з півночі, Путивльську — з півдня та безіменну в районі Михайлівської церкви. Таким чином в останній чверті XVII ст. у Глухові шляхом об'єднання кількох укріплених осередків утворилася єдина загальноміська фортеця — одна з найбільших у тодішній Україні.

У кінці 1708 р. Глухів став резиденцією гетьманів, фактичною столицею України. Столичне місто вимагало досконалішої фортифікації, ніж та, що лишилася від Мазепиної доби. За часів гетьмана І.Скоропадського сталося кілька спроб реконструювати глухівські укріплення на засадах більшої регулярності. Після смерті гетьмана 1724 р. те ж саме намагався здійснити іноземний інженер-фортифікатор кондуктор Валлен. Проте жоден з двох його проектів не був реалізований.

У 1746 р. знаменитий російський фортифікатор, інженер-підполковник Данило Дебоскет (де Боскет) опрацював проект реконструкції укріплень Глухова. Пожежа 1748 р. сприяла реалізації цього проекту. Протягом 1748-1749 рр. конфігурація міських укріплень набула регулярніших обрисів з п'ятикутними в плані бастіонами. З'явилися всі необхідні елементи «правильної» фортифікації — валганг, апарелі, банкети, берма, сухий рів і глазис.

У червні 1748 р. з Києва викликали інженерного корпусу мінера Юхима Наумова, котрий 1749 р. спорудив нові дерев'яні брами з мостами через рів — Київську, Московську і Путивльську. А протягом 1766-1769 рр. за проектом архітектора Андрія Квасова споруджено дві муровані фортечні брами — Київську і Московську, що мали ідентичне архітектурне вирішення.

Глухівська фортеця втратила стратегічне значення ще наприкінці XVIII ст., тому проектом перепланування Глухова 1802 р. була передбачена її ліквідація. Фортечні вали розкопали і рови засипали 1808 р. за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії князя Олексія Куракіна. Тоді ж знесено й Московську браму. Так на місці східної ділянки валу Глухівської фортеці виникла Торгова площа шириною 90 м.

Донині уціліла тільки західна лінія земляних укріплень вздовж вул. Валової, протяжністю 1400 м. Посеред цієї лінії укріплень стоїть Київська фортечна брама, що збереглася і є пам'яткою архітектури національного значення. У районі пров. Спартака суцільність пругу рельєфу розриває невеликий яр, розмитий водою протягом XVIII—XX ст. на місці колишньої безіменної брами, що біля Михайлівської церкви. На території колишнього дитинця та замку зараз міститься садибна одноповерхова забудова. По нижніх позначках лінії укріплень до неї прилягають приватні домоволодіння з гаражами, погребами та сараями, що врізаються в тіло земляного валу. На верхніх позначках забудова не така скупчена, що дозволяє організувати оглядові майданчики та встановити відповідний пам'ятний знак.

Глухівська фортеця Х/ІІ-Х/ІІІ ст. разом з дитинцем стародавнього Глухова є визначною пам'яткою українського національного містобудування, наочним свідченням прийомів оборонного будівництва XI—XVIII ст., а також історико-меморіальною пам'яткою національного значення як центр одного з літописних міст Київської Русі, місце знаменитої Глухівської оборони 1663 р. та укріплений осередок гетьманської столиці XVIII ст. Відзначається неповторною пов'язаністю з природним ландшафтом і доброю збереженістю об'ємних форм. Ця пам'ятка є однією з основних у Державному історико-культурному заповіднику в м.Глухові, проте вона досі не внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.



 
Поделиться с друзьями → 


Комментарии:

  • Гость | 10 марта 2010 г. [# :(]

    Спасибо

Добавление комментария
Имя
Комментарий
**текст** - жирным, --текст-- - перечеркнутый, __текст__ - подчеркнутый
 

Монастырь Глинская Пустынь